На території Глобинської міської ради триває  громадське обговорення   майбутніх назв вулиць, перейменування яких пов’язане з виконанням законів України про декомунізацію.

До міської ради надійшло чимало анкет із заповненими пропозиціями щодо назв вулиць, запропонованих до перейменування, протоколів зібрань жителів вулиць міста та заяв стосовно перейменування вулиць. На шпальтах нашої «районки» - газети «Зоря Придніпров’я» з’явилась замітка Володимира Невмиваки «Знову шило на мило, або перейменування вулиць Глобинської міської ради».

Тож, повертаючись до обговорюваної теми, враховуючи важливість цього питання та той факт,  що вперше за більше чим столітню історію   жителі нашого міста можуть долучатися відкрито, демократично до процесу обговорення  та присвоєння назв своїм вулицям, хочемо теж поділитися своїми роздумами з цього приводу. Адже,  раніше цим переймалися лише «компетентні»  особи  за мудрою вказівкою  єдиної сталінсько-ленінської партії та під пильним наглядом не менш компетентних органів.

Зараз, в часи державної та незалежної України,  ми маємо можливість громадою вирішувати яку назву обрати тій чи іншій вулиці. І надалі важелі впливу громади на рішення місцевих органів будуть тільки зростати.

Найбільш активні жителі  з вулиць Дімітрова, Калініна, Енгельса, надали до міської ради   свої  колективні пропозиції щодо тих майбутніх назв  своїх вулиць, які вони б хотіли мати. З усіх цих пропозицій найбільш реальними є зміна назви вулиці Калініна на Калинова, вулиці Дімітрова на Квіткова.  Стосовно перейменування вулиці Калініна на Калинова то,  навіть, скажемо так,  є якась співзвучність  назв та і саме значення слова гарне. Адже, калина споконвіку  була своєрідним символом України та росла раніше мало не в кожному дворі,  понад шляхами, гаях, перелісках, лісах та берегах річок. Можливо,  тепер, щоб відповідати назві  і бути особливою вулицею в місті її жителям   слід висаджувати відтепер калину і у своїх дворах і понад ними, щоб, як говорять, цілком  відповідати своїй новій назві.

Проявили активність і окремі жителі нашого міста, яка відгукнулися на можливість подати анкету учасника громадського обговорення. Серед таких виділяється  своєю активністю Олександр Юрченко, який подав свої пропозиції щодо назв деяких вулиць, пригадав народні назви окремих вулиць нашого міста. При цьому він, навіть, користувався академічними виданнями тлумачних словників  української мови, що говорить про те,  з якою відповідальністю він підійшов до цього питання.

В той же час  частина  анкет надійшла без зазначення місця проживання та прізвища тих осіб, що вносять  чи підтримують пропозиції до перейменування. Такий  анонімний підхід ставить під сумнів необхідність врахування таких  анкет, однак остаточне рішення з цього питання буде прийнято під час підсумкового засідання  за участю  громадськості про яке буде інформовано додатково. Зараз же триває робота по вивченню громадської думки з цього питання.

Декілька слів хочеться сказати і стовно пропозицій   жителя  нашого міста Володимира Невмивако викладених ним, як   в  місцевій районній газеті, щодо його бачення та підходу до зміни назв вулиць та наданих ним окремо до міської ради. При розгляді його пропозицій все ж таки виникли і певні заперечення. По-перше,   сам підхід, мовляв, давайте  не присвоювати імена видатних осіб чи діячів  назвам вулиць, бо з часом поміняється влада і знову будуть міняти назви вулиць. З таких боягузливих міркувань все таки підходити до вирішення такого питання  вважаємо  помилково, адже якщо ми живемо у своїй державі, якщо ми самі обираємо владу, то вибачте нам і вирішувати, яку назву присвоювати. Те що засуджено фашистський та комуністичні режими – це однозначно правильний шлях. Ці два кривавих режими  знищили стільки люду, що ніякого оправдання їм бути не може. А щодо того хибного уявлення, що якщо назвати вулицю прикметниковою назвою  то це буде гарантія  від її перейменування  в майбутньому - це  подібно до ситуації зі страусом, який, нібито,  злякавшись зариває голову в пісок.

В м. Глобине була вулиця Поштова. Здається, нормальна назва, раніше на ній розміщувалось тривалий час поштове відділення, однак була чергова «компартійна» компанійщина до річниці визволення Полтавщини і не питаючи згоди жителів вулиці, її перейменували іменем Героя Радянського Союзу, що загинув при  форсуванні Дніпра.  Тож уберегтися від перейменування, якщо  громада втратить право розпоряджатися та приймати рішення що стосуються місцевого рівня, це даремно себе тішити.

Важко погодитися і з образами автора на окремих господарських  діячів радянської епохи. Адже і тоді були люди, які надзвичайно багато зробили для Глобине, для його жителів. І не важливо чи були вони членами якоїсь там політичної сили чи ні. Головне те, що вони зробили корисного. І не треба робити таких категоричних висновків, що називати прізвищами чи іменами людей вулиці, місцевості, заклади, парки сквери – це лише притаманне було комуністам. Вони насправді лише зловживали цим,  як і всім іншим. Та, до речі,  назва  нашого Глобине пов’язана легендою з козацько-старшинським родом Глобів. А козацькі хутори Черевані, Степаненки, Пінчуки, Святелики та багато інших, що названі від  прізвищ їх засновників, що були в наших краях  і були понищені разом з їх жителями трударями-хліборобами більшовиками, це що комуністична традиція?

В нас була традиція  давати назви від людей гідних цього. Тож, цінуючи  позицію Володимира Невмивако, його громадянську активність, все ж вважаємо підхід до назв вулиць   запропонований Володимиром  Невмивакою дещо хибним. В Україні була і повинна бути традиція називати топоніми іменами гідних  людей.

Візьмемо, наприклад,  колишнього голову колгоспу «Росія» в м. Глобине –Полівару Івана Кіндратовича. Як би не складалися обставини його особистого життя, але те,  що він зробив для людей  повинне залишитись в пам’яті вдячних нащадків.

За його керування колгосп «Росія» щороку виконував всі державні плани та замовлення на сільськогосподарську продукцію, що давало змогу накопичувати кошти на соціальний розвиток господарства.

В місті Глобине на території колгоспу «Росія» та с. Семимогилах за час його роботи були асфальтовані, крім центральних вулиць Гагаріна та Кірова в м. Глобине,  майже всі вулиці, асфальтовані токи, тракторні бригади, проїзди та під’їзди до ферм і фермерських приміщень, польові дороги для вивезення  мінеральних та органічних добрив. За кошти колгоспу проведено газифікацію  частини Глобиного, де проживали колгоспники «Росії», газопровід  підводився для газифікації колгоспного  села Семимогил.  Проведені були водопроводи в Глобине  та Семимогилах. Збудовано клуб, Будинок ветерана, медпункт, школу-ясла в Семимогилах.  Здійснювалась постійна фінансова та матеріальна підтримка потреб Глобинської восьмирічної школи №3, колгоспних закладів культури. За колгоспний рахунок будувалося житло для працівників господарства. Вдумайтесь тільки: за його  головування 150 сімей колгоспників отримало нове житло!  Майже щороку колгосп оплачував навчання  у ВУЗах  до двадцяти дітей із сімей своїх колгоспників.

Колгосп «Росія» мав сучасний автомобільний та тракторний парк, достатню кількість комбайнів та сільськогосподарських машин, свої майстерні для ремонту та догляду за технікою. Було створено переробні цехи: олійницю, крупорушку, які були обладнані найновішим на той час обладнанням. Навіть в часи економічної кризи, після розпаду СРСР, колгосп «Росія» довго продовжував триматися на плаву, а його працівники отримувати своєчасно одну з найбільших в районі заробітних плат за свою працю.

Тож, невже така особа не заслуговує  права бути  увіковіченою в назві вулиці?

А хоча би взяти і того ж заслуженого вчителя України Миколу Дмитровича Плиску. Не одне покоління глобинців навчалося добру, мудрості, любові до своєї рідної землі саме у цього справжнього педагога. За сумлінну роботу та високі досягнення в  педагогічній праці йому були присвоєні звання «Відмінника народної освіти», «Старшого учителя», «Учителя-методиста», а в 1988 році – «Заслуженого учителя Української РСР». В 1988 році він делегат ІУ-го Всесоюзного з’їзду вчителів   від Глобинського та Семенівського районів. Неодноразово відзначався грамотами міністерства освіти України, обласного та районного відділів освіти.

В місцевих виданнях опублікував більше сотні різних статей, заміток, розповідей з  краєзнавчої та історичної тематики. Брав участь як співавтор у підготовці до видання енциклопедичного словника «Полтавщина».

Його працею створено та видано ряд історико-краєзнавчих книг: «Історія Глобинської Архангело-Михайлівської церкви» (2006),  «Іван Глоба –засновник міста Глобине» (2007). Його книга «Глобинщина: голод 1932-1933 років» перевидавалась тричі –у 2006 році у Львові,  у 2007 році у Франції в Марселі та в 2009 році в м. Глобине. Крім цього, ним підготовлено до видання методичний посібник: «Глобине і Глобинщина. Хрестоматія з історії Глобинщини» (2004) – наявний в ксерокопіях у школах району та відділі освіти Глобинської райдержадміністрації, «Від земського училища до гімназії (історія гімназії ім.В.Є.Курченка) (2007).     В 2008 році за вклад в історичне дослідження теми голодомору в Україні відзначений державною нагородою – орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.

Думаємо що збереження пам’яті про нього у назві хоча б провулку в місті Глобине гідне уваги та розгляду.

І можна гордитись, що саме такими людьми, які зробили свій чималий вклад  в розбудову нашого міста, формування цілого ряду поколінь будуть названі вулиці нашого міста. Ми повинні учитися бути господарями свого майбутнього і самі вирішувати, що варте  уваги та гідної пам’яті. Жити сміливо і гідно. І називати вулиці та провулку не із остраху, що там хтось прийде колись і знову придумає перейменовувати назви,  а називати так,  як нам підказує сумління і історична справедливість. Не надіючись на те, що доведеться ховатися в кущах на вулиці Блакитній.

До речі, за окремі з назв запропонованих  все тим же Володимиром Невмивако. Наприклад, Байкова – це що за слово? Якщо це від назви тканини – то до чого така назва, а якщо похідне від слова «байка» то при чім це тут? Слова  «святомирний» в українській мові взагалі не існує. Теж саме стосується і слів «дарункова», «добрянська», «боголюбська» та ряду інших таких слів запропонованих до назв вулиць – їх   просто не існує в українській мові, а, отже,  так називати   вулиці значить показати себе невігласами на всю державу. Це питання надто серйозне і  підходити до нього потрібно дуже виважено.

Поки, що  кожний житель Глобинської міської ради ще має час і можливість внести свої пропозиції з цього приводу.

Газета "Зоря Придніпровя" за 14 серпня 2015 року